З економічної історії


КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ (економіка СРСР 1917-1939)

Пізньої осені 1917 року більшовики поча­ли поділ поміщицьких земель між селянами, що серйозно зміцни­ло їхню соціальну базу. Переділ, зменшення супроводжувалися здирствами, руйнуванням зразкових господарств, актами дійсно­го вандалізму, насильством і зведенням старих рахунків, прово­дився в інтересах найбіднішого селянства. Середній розмір наділу селянина збільшився в 1,5 рази. Правда, впала продуктивність праці і врожайність, що згодом призвели до голоду, від якого померло більше 5 мільйонів чоловік.

У середині 1918 року була націоналізована значна про­мисловість, на початку 1919 — вся інша. Скасовується торгівля, замінена прямим державним розподілом товарів, знову вводить­ся продовольча розверстка, ще більш жорстка, ніж при Тимчасо­вому уряді, формуються продзагони, сутички яких із "заможни­ми" селянами поступово переростають у Цивільну війну, що су­проводжувалася масовим терором з усіх боків, розстрілами за­ручників (особливо цю практику любили більшовики), насильст­вом над мирним населенням, створенням концтаборів, в яких ут­римувалося більш 200 тисяч чоловік. Встановлюється загальна трудова повинність для будівництва оборонних споруджень, ор­ганізовують трудові армії з представників непролетарських про­шарків населення. До кінця 1919 року господарські відносини в сфері виробництва і розподілу натуралізуються.

У 1920 році випускаються замінники грошей — облікові трудові й енергетичні одиниці. Крім того, в обігу знаходилися царські гроші різноманітних років випуску, "керенки" (їх друкував і радянський уряд) чеки, марки, облігації казначейства, бони, іноземна валюта — всього більш 2000 різновидів грошових одиниць. Руйнація грошового обігу на думку революціонерів повинна була сприяти найшвидшій перемозі комунізму.

Нова економічна політика

До 1921 року Цивільна війна в основному була заверше-Н3) Росія лежала в руїнах, у Поволжі лютував голод і почалося людожерство, а надій на світову революцію практично не зали­шилося. Більшовики були при владі в одній окремо взятій, дуже зруйнованій країні, більше 80% населення якої складали селяни. Промислове виробництво впало в 10 разів в порівнянні з рівнем 1913 року, чисельність кваліфікованих робітників скоротилася вдвічі. Транспорт практично не працював, палива і продовольст­ва не вистачало.

Продовження політики "військового комунізму" у мир­ний час було представлено новими повстаннями селян. Величез­ної армії Тухачевского на превелику силу, при використанні от­руйних газів і масових репресій, вдалося справитися з тамбовсь­ким повстанням Антонова. Та й у середовищі робітників було не­спокійно — повстання робітників і матросів Кронштадта, що ви­ступили з антибільшовицькими гаслами, хоча і було придушено зі "звичайною" жорстокістю, показало нетривкість соціальної бази влади. У цих умовах "фанатикам" у партії більшовиків прийшлося тимчасово відступити перед "господарниками".

У 1921 році безразмірна пророзкладка була замінена фік­сованим продовольчим податком у розмірі 30-40% від врожаю (для найбідніших селян 10-20%). Припускалася приватна торгів­ля — спочатку у вигляді простого товарообміну без використання грошей, потім і грошова. Дозволявся приватний (дрібний) бізнес. Десятки тисяч підприємств були передані приватним осо­бам — іноді їхнім колишнім власникам на термін від 2 до 5 років. почалося активне друкування радянських грошей — совзнаків. явилися кооперативні магазини і ресторани. Для західного бізнесу було надано біля сотні концесій. Трудармія була розпущена, працювала біржа праці. На державних підприємствах почалася впровадження господарського розрахунку, була дозволена оренда землі і найм робітників. Військова реформа, здійснена М. Фрунзе, дозволила різко скоротити чисельність Червоної Армії із 5-7 млн. До приблизно 1,5 мільйонів бійців.

Усе це досить швидко відновило промислове і сільськогосподарське виробництво. Уже в 1922 обсяг промислової продукції зріс на 30%, а в 1926 році перевищив довоєнний рівень. Реальна заробітна плата робітників також відновилася на довоєнному рівні.

Грошова реформа Сокольникова

Результатом невпинного друкування совзнаков для покрит­тя бюджетного дефіциту, природно, була найжорстокіша інфляція що поступалася хіба що німецькій гіперінфляції. У 1922 р. в обіг бу­ли випущені нові совзнаки, вартістю 10 тисяч старих соврублів але вже в такому 1923 р. ще більш нові совзнаки обмінювалися за курсом 1 до 100 знаків зразка 1922 р. і 1 до 1 000 000 старого.

Наприкінці 1922 року в обіг, паралельно із совзнаками, бу­ли введені радянські червінці — золоті банкноти, прирівняні до царської десятирублевої монети. Вони на чверть були забезпечені золотом, а на 3/4 короткостроковими зобов'язаннями і високоліквідними товарами, але на золото не розмінювалися — така була принципова позиція наркомфіна Сокольникова, у кабінеті якого висів транспорант з гаслом — "Емісія — є опіум для народного господарства". Не використовувалися червінці і для покриття бю­джетного дефіциту. З 15 лютого 1924 року друкування совзнаків було припинено і почався поступовий обмін уже випущених на червінці, п'ятірки, трійки, рублі і розмінну монету за курсом 1 рубль за 50000 совзнаків зразка 1923 року, 5 000 000 — зразка 1922 і 50 000 000 000 — більш ранніх випусків, що був до середи­ни 1924 р. завершений. До цього часу бюджетний дефіцит зусил­лями Сокольникова істотно скоротився і був прийнятий декрет, що заборонив емісію паперових грошей для покриття дефіциту.

Після стабілізації національної валюти курс золотого рубля виріс з 2,2 до 0,9 рублів за долар, почалося формування ра­дянської банківсько-кредитної системи.

Крім Держбанку, на який було покладено емісійні й облі­ково-контрольні функції, були організовані Промбанк — для фінансування промисловості, Электробанк — для кредитування електрифікації, Зовніторгбанк — для зовнішньої торгівлі, Це-комбанк (майбутній Житсоцбанк) — для комунальних платежів і житлового будівництва. Сільгоспбанк — для фінансування сільського господарства.

У 1923 році була проведена податкова реформа, за якою основна роль оподатковування була перенесена з прибуткового податку на промислові підприємства, що стали перераховувати 70% від прибутку в бюджет, який протягом декількох таких років був дефіцитним. У січні 1926 року Сокольников під тиском "чер­воних директорів" був усунутий з посади наркомфіна. І емісій відновилася.

Уже в 1926 році грошова маса зросте в 1,5 рази, відно­виться інфляція, загостриться дефіцит. Згодом Сокольников буде репресований як "ворог трудового народу".

План ГОЕЛРО

Швидке відновлення зруйнованого війнами господарства країни повинно було, на думку більшовиків, базуватися, насампе­ред, на розвитку галузей, що виробляють засоби виробництва — важкої промисловості. А вони, як відомо, дуже знергомісткі. Деся-Іилітній Державний план електрифікації Росії, розглянутий і за­тверджений наприкінці 1920 року, був спрямований на різке збіль­шення видобутку електроенергії в країні. Для здійснення грандіоз­ного плану електрифікації було створено потужні планувальні ре­сурси, що розподіляють органи державного керування економі­кою, повноваження яких згодом будуть розширені. І їм буде підпо­рядкована вся промисловість, а пізніше і сільське господарство.

Паралельно частково вирішувалася проблема зайнятості, збільшувався інвестиційний попит, спочатку з боку учасників програми, а потім — по всьому виробничому ланцюгу.

Одночасно ставилося завдання притягнення населення в міста, що повинні були стати упорядженими центрами "соціаліс­тичної культури". Планувалося збільшити число міст, їхній роз­мір, частку міськогПро населення. Це повинно було призвести до росту робітничого класу, залежного від централізованих поста-гань продовольства, і зміцненню соціальної бази більшовиків.

У 1927 році під керівництвом Ради праці й оборони був розроблений перший (директивний) п'ятирічній план, що став основою програми індустріалізації країни. План передбачав ди­вовижно високі темпи росту промисловості (16-22% річних!). Для його реалізації було необхідно різко збільшити кількість за­водів і чисельність робітників. Тільки за роки першої п'ятирічки їх кількість зросла більш, ніж у два рази. Заводи будувалися в "чистому полі", біля родовищ корисних копалин. Робітники жи­ли в наметах і землянках. Пізніше з'явилися бараки і гуртожитки барачного типу, деякі з яких існують і донині. Робочих рук не ви­стачало, і вже в 1931 році біржа праці була закрита, згодом робіт­никам було заборонено звільнятися за власним бажанням, були введені паспорти і система прописки — закріплення на визна­ченій території, змінювати яку за своїм бажанням, було заборо­нено. Наркомтруд одержав право переводити будь-якого квалі­фікованого робітника в будь-яку точку країни і будь-якої галузі господарства, не враховуючи бажання останнього. Якщо в часи НЭПу на значних промислових підприємствах діяла урівнюваль-на система оплати (заробіток кваліфікованого робітника всього на 10-15% перевищував прибуток чорношкірого), та в епоху пер­ших п'ятирічок матеріальні стимули були істотно посилені. Крім того, була введена система нематеріального заохочення (грамо­ти, пільги, медалі, ордени, почесні звання і посади). До прогульників, що спізнюються, недбайливих робітників почали застосо­вуватися репресії — аж до відправлення в концтабори, що посту­пово перетворюються в значні виробничі одиниці.

Темпи економічного росту в період першої п'ятирічки вражають — вони складають, за різноманітними оцінками, від 8 до 15% річних, а по вугіллю, чавуну, нафті, залізній руді валові показники подвоїлися!

Але запланованих позахмарних висот досягти, звичайно, не вдалося, і на голови тих, хто хоч на те був незгодний із прове­деною політикою ("лінією партії"), звалилися перші масові ре­пресії. Директорів підприємств, що не справилися з виконанням плану, відправили під суд. Число розстріляних поки вимірювало­ся сотнями, а відправлених у концтабори для "перевиховання" — десятками тисяч. Але це був лише початок побудови великої Імперії страху. У 1933 році число розстріляних вимірювалося вже тисячами, а відправлених у табори — сотнями тисяч.

Страх перед репресіями породив систему приписок — за­вищення валових звітних показників стосовно реального. Невід­повідність показників призводило, з одного боку, до завищення норм "природних" втрат продукції: бій, брухт, усушка, утрушу­вання і т. п., а з іншого боку — до посилення пошуків "шкідни­ків", що псують і знищують продукцію, що, у свою чергу, веде до розкручування нової хвилі репресій.

Радянському Союзу вдалося в короткий термін здійснити модернізацію промисловості по мілітаристському шляху.

XV з'їзд партії прийняв курс на колективізацію сільського господарства вже в 1927 році. Спочатку її здійснювали на доб­ровільній основі. Але до кінця 1929 року було об'єднано всього 3,4 млн. Селянських подвір'їв, або менше 15% від їхньої загальної кількості. Тоді в грудні 1929 року Сталін оголосив про політику "ліквідації куркульства як класу".

Такий 1930 рік був оголошений "роком Великого перело­му". Уже до кінця лютого 1930 р. булПро насильно об'єднано 14 млн. Селянських господарств — 60%.

До середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. Куркульських господарства, а їхнє майно вартістю 115 млн. Руб. Передано в неподільні фонди колгоспів, що склало більше 34% усієї вартості колгоспного майна. Норма розкуркулювання скла­дала 5-7% від загальної кількості селянських подвір'їв. Проти се­лян, що чинили опір, було спрямовано ряди Червоної Армії. Біля мільйПро населянських сімей були заслані в сибірські табори.

Для проведення колективізації з міст у села направили 25 ти­сяч робітників-комуністів, яким були дані великі повноваження.

Існувало чотири форми об'єднання: створення комун з повним усуспільненням матеріальних умов виробництва і побу­ту; товариства зі спільного опрацювання землі (ТОЗ).

сільськогосподарські артілі з узагальненням основних матеріальних ресурсів і зберіганням особистого підсобного гос­подарства (колгоспи).

державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи). Основною формою стали колгоспи. Перед вступом у них селяни знищували робочу худобу, птицю. Посівна 1930 року ви­явилася під загрозою повного зриву. Диктатурі пришилося тим­часово відступити. У газеті "Правда" була опублікована стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", у котрій "критикувалися перегини" і вирішувався вихід з колгоспів тих, кого змусили ввійти туди насильно. У Центрально-Черноземних областях від­соток колективізованих господарств швидко знизився з 82% до 18% (!). Невдача лобовогПро наскоку на селянство змусила партію перейти до політики перманентного терору проти селянства, проведеного руками його найбіднішої частини. До 1936 року знову було колективізовано більш 90% селянських господарств. Введення в 1933 році системи обов'язкової решти про­дукції остаточно позбавило колгоспи кооперативного початку і перетворило їх у державні підприємства.

Монопольний закупник зерна "Заготзерно" купував пше­ницю по 80 коп. За центнер, а продавав по 10,4 руб., З яких 8,9 руб. Вилучалися в держбюджет у якості податку з обороту, за рахунок чого і відбувалося фінансування індустріалізації.

Майже чверть століття — з 1929 по 1953 рік — закупівель­ні ціни на основну сільськогосподарську продукцію залишалися незмінними.

З 1929 р. створюються машинно-тракторні станції (МТС), що брали приблизно 20% врожаю з тих господарств, чиї поля оп­рацьовували, а також здійснювали політичний контроль під ке­рівництвом ГПУ, яке виявляло різного роду "шкідників". Тільки в 1933 р. були заарештовані за обвинуваченням у шкідництві 33% усіх колгоспних комірників і 25% бухгалтерів.

У результаті проведених заходів валовий збір зерна зни­зився в 1928-34 р. майже на 8%, при тому що обсяг державних за­готівель виріс у 3 рази. Середня врожайність зернових у 1932 р. склала 5,7 центнера з гектара — проти 8,2 центнера в 1913 р.

За 1929-34 р. загинуло майже 150 млн. Голів худоби, а його цінність (вартість у порівняльних реальних цінах) набагато переви­щує цінність вибудованих у цей час величезних заводів і фабрик, ефективність виробництва на яких була дуже низькою ще в той час.

Страшний голод 1932-35 р. за своїми масштабами перевер­шив навіть голод 1921-22 р. Хоча дані про народжуваність і смерт­ність населення після 1932 р. перестали публікуватися, співставляючи різноманітні джерела, можна з упевненістю сказати, що країна втратила від колективізації і голоду більш 15 млн. Чоловік.

Проте основна частина продовольства, за винятком зер­нових, цукрового буряка і соняшнику, як і колись, надходила від одноосібних господарств і присадибних ділянок. Хоча на їхню частку припадало лише 13% посівних площ і ніякої техніки, у них провадилося 65% загального обсягу картоплі, 48% овочів, основ­на маса фруктів і ягід; утримувалося 57% значної рогатої худоби, Що давало 72% всього м'яса в країні, 77% молока і 94% яєць.

З введенням у 1932 році паспортної системи колгоспники, Що не одержали паспортів, були примусово прикріплені до землі, працювали, як на панщині, одержуючи при цьому вкрай невели­ку плату, вирахувану по трудоднях. І щодо 1939 р. у 5-7% госпо­дарствах люди не одержували взагалі нічого.

Без дозволу партійних бонз районного масштабу колгос­пники не мали права покидати своє село. Так через всього 70 років після Маніфесту Олександра II, кріпосне право в Російській (Радянській) імперії було відновлено в самій архаїчній формі — перерозподілу живої праці.

Табірна економіка

До кінця тридцятих років зусиллями Сталіна і Комуністичної партії в СРСР була побудована економіка, помітними рисами якої є: опора на природні виробничі сили, ек­стенсивна експлуатація природних ресурсів і простої живої праці.

централізація і концентрація економічної влади, керування за допомогою адміністративних директив.

домінування колективних видів власності — так званої "загальнонародної, державної", а по суті — загальної власності партдержноменклатури, спаєної в особливий соціаль­ний прошарок.

позаекономічні засоби примусу до праці на основі позбавлення всіх членів товариства цивільних прав, включаючи права на життя, із застосуванням перманентного терору і хвиле­подібних масових репресій стосовно всіх суспільних груп, вклю­чаючи номенклатуру.

автократичне напівнатуральне господарство із найвищим розвитком галузей військово-промислової групи, що повинне забезпечити силові ресурси при захопленні й утриманні життєвого простору.

Перераховані вище відмітні риси характеризують вже до­бре знайому нам "азіатську" систему або "азіатський" засіб ви­робництва.

Не дивно, що частка заключених у складі робочої сили досягала 25% і практично збігалася з долею державних рабів у Шумері третьої династії Ура. Частка продукту, виробленого "соціалістичними рабами", досягала 33% промислового вироб­ництва і 50% будівництва.

Після того, як маніакально-садистичне вище керівництво органів безпеки було знищено і до влади прийшли "прагматики" на чолі з Берією, табори перестали бути просто центрами зни­щення "ворогів народу", а були значними виробничими одини­цями. Репресії почали здійснюватися за фаховою ознакою. Сад­жали тих спеціалістів, у яких табірне господарство відчувало не­достачу. Були навіть спеціальні "посадкові" рознарядки. Ство­рювалися цілі наукові інститути за колючим дротом — "шарашки"! Умови життя в яких були дещо гірші, ніж на свободі. І неви­падково система колективної відповідальності і кругової поруки, що охоплювала родичів до третього коліна, а також друзів і то­варишів по службі, була відновлена саме в цей період.

Не надзвичайні, а дуже високі темпи економічного росту, що демонструвалися цією системою протягом перших 20 років її існування. Ці темпи в буквальному значенні оплачені потом і кров'ю, страхом і втратою людської гідності, руйнацією моралі і психіки десятків мільйонів чоловік.

Розрахунки показують, що лише перші 20 років радянсь­кої влади обійшлися Росії більш, ніж у 25 мільйонів загублених життів, а всьому Радянському Союзу — більш, ніж у 40 мільйо­нів. Така ціна "Великого експерименту". А попереду — війна, у якій буде 26 мільйонів чоловік вбито і майже 20 мільйонів — "не народжено".